Кабінет психопатологічної евтаназіології (euthanasepam) wrote,
Кабінет психопатологічної евтаназіології
euthanasepam

Вибір майбуття: вольовий націоналізм українця або мовна шизофренія покруча

 

Зацитую себе самого, без змін, з обговорення цього допису: https://gorky-look.livejournal.com/203660.html. Моя репліка стосується природи покручів.


В Україні загалом ще не постало в суспільстві усвідомлення цієї проблеми. Її проблемою, власне, бачать деякі націоналісти — чи радше люди, яких так тепер називають, бо який може бути реальний націоналізм без суспільного ґрунту? А зманкуртоване суспільство, як я вже сказав, цієї проблеми не бачить і не усвідомлює. Крім того, є перелицьовані москалі з українським паспортом (нащадки раніше переселених до України «русскіх»), а в них свій інтерес, який я словесно описую як «друґая Рассія бєз свінцових мєрзостєй русской жизні». Вони ж нам насправді не шевченкову Україну здобувають, беручи участь на нашому боці у війні проти путінської Московії. В них «свайо на умє» та власна мета… Але вони надзвичайно гучні, їх «дуже багато» в етері, попри невелику питому частку в українській людності, виглядає це так, що вони буквально скрізь, галасують та лементують. Наприклад, майже всі найпопулярніші блогери — це люди москвомовні, більшість їх має прізвища на «-ов(а)», «-ін(а)», «-скіх», та з ментальністю москаля. І я не жартую, це загальновідоме та очевидне. Майже всі працівники найбільших каналів телебачення — це люди москвомовної культури та світогляду, а українською вони розмовляють лише на камеру. Коли щодня скрізь лунає про «укра́інскую палітічєскую нацию, в каторай нє важна, на каком їзикє разґаварівать» (себто про спільноту москвомовних манкуртів-хохлів), про те, що «в АТО палавіна укра́інскіх ваєнних разґаваріваєт на русскам їзикє» (це брехня), то цим знову брутально тлумлять питому українську ідентичніть, як за московсько-імперських та совєцьких років, роблячи її тавром меншовартості, а відтак люди й надалі встидаються та соромляться бути українцями, хоча на словах визнають себе такими. З деякого погляду, це просто смішно й незугарно — українець, що в Україні розмовляє іноземною мовою. Ба, навіть мовою воєнного противника! І ніщо їм при цьому не сіпається в голові, в серці, в душі… Навіть кацапи відверто глузують з таких. Проте люди з понівеченою людською та національної гідністю не мають в собі волі збороти цей морок. І агресивно сприймають навіть помірковане пояснення проблеми, як оце в мене. Якщо з ними цю тему обговорювати, їх натурально корчить. А корінь цієї біди вельми простий: манкурт не має власної волі (в сенсі спроможності діяти за власним розсудом), а людина без волі неспроможна будувати своє життя. Цікаво, що би Ніцше написав про нашу ситуацію. :)



P. S.

Дмитро Донцов, «Єдине, що є на потребу»: dontsov-nic.com.ua/edyne-scho-e-na-potrebu.



P. S.


Ірина Фаріон про Дмитра Донцова та його ідеї:





https://www.youtube.com/watch?v=W8VNA2Q4hZg




 
Tags: відео, дмитро донцов, мовна шизофренія, найкращий друг москаля хохол, національне відродження, націоналізм, покручі, рабів до раю не пускають, українське життя, цитати, інтерв’ю, ірина фаріон
Subscribe

Buy for 100 tokens
Buy promo for minimal price.
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 25 comments